Навряд чи вітчизняний ДСТУ (наразі цей стандарт передано на затвердження в Мінекономрозвитку України) на м'ясо птиці заблокує вихід української курятини на європейські ринки через жорсткіші норми контролю вологи. Тут швидше питання у конкурентоспроможності української курятини, бо в ЄС більш ліберальні до таких показників, як відсоток вологи у м'ясі птиці при її розморожуванні (згідно з Регламентом № 543/200816.06.2008 встановлено, що масова частка вологи, яка виділилася при розморожуванні, не повинна перевищувати 5,1% при заглибному охолодженні).

Питання у тому, що європейські виробники на сьогодні вже мають обладнання, яке забезпечує 5,1% вологи, а українським доведеться це обладнання тільки закуповувати, встановлювати його, а це досить великі кошти. А оскільки ДСТУ буде обов'язковим для усіх виробників курятини, а не тільки для експортно орієнтованих птахопідприємств, то багато хто з них просто не зможе далі працювати. Бо нове обладнання вимагає солідних інвестицій, які на сьогодні не у кожного можуть бути.

Тому, на мою думку, простіше було взяти норми Європейського Союзу та застосувати їх в умовах України. Це дозволило б, окрім іншого, гармонізувати вітчизняний ДСТУ відповідно до норм Регламенту ЄС і використовувати зареєстровані та апробовані в країнах ЄС методики визначення вмісту води в тушках птиці після розморожування. Однак розробниками стандарту зазначена норма не була врахована, зате був запропонований власний підхід до встановлення показника масової частки вологи, що виділяється при розморожуванні м'яса птиці (як правило, на експорт постачається заморожене м'ясо птиці).

Наслідками такого ДСТУ стане не тільки тимчасове відстрочення експортних поставок нашими виробниками курячої продукції до Європи, а й створення конкурентних переваг імпортерам, які везли і будуть везти в Україну бразильське, американське, європейське м'ясо птиці з різним рівнем ВМІСТУ вологи, скорочення обсягів експорту продукції птахівництва, у тому числі і на ринок ЄС, якого так довго чекали, а також зменшення валютних надходжень до країни.

Якщо ж доведеться проводити технологічне переоснащення виробництв птахофабрик, то це безшовно позначиться на економічних показниках підприємств та галузі в цілому, на конкурентоспроможності. А нам важливо бути конкурентними на європейських ринках щодо ціни на курятину. Крім того, буде відкрите питання вітчизняних ринків збуту. Адже наші внутрішні ДСТУ не є обов'язковими для імпортерів, проте є обов'язковими для вітчизняних виробників відповідно до Закон}' про захист прав споживачів.

Тож виходить, що внутрішні виробники будуть змушені виконувати вимоги ДСТУ щодо зазначеного відсотка вологи у м'ясі, тоді як імпортна продукція зможе заходити на ринок з неконтрольованим рівнем вологи - часом до 9%. Таким чином виникне парадоксальна ситуація, коли вітчизняні виробники будуть поставлені у більш жорсткі умови, ніж зовнішні, чого в жодній країні світу не робиться. Логіка має бути така: вимоги до вітчизняних виробників та імпортерів повинні бути однаковими.

Справа у тому, що в Європі питання якості та безпечності продукції лежать у різних площинах. Насамперед держава дбає про безпечність продукції для споживачів. А питання якості лежить виключно між виробником та споживачем. Можливо, на цьому етапі Україна ще й не готова до такої схеми роботи. Але рано чи пізно нам доведеться навчитися працювати за таких шов.

За матеріалами http://svit-agro.com.ua